Читаючи новинну стрічку, у мене (напевно, і у вас) виникає відчуття, що світ повільно розсипається. Розсипається. Розгойдується. Руйнується.
Коли я виходжу в матеріальну реальність, і особливо коли ми подорожуємо Україною, у мене зовсім інше відчуття. Все стоїть. Укорінилося. Має запас жорсткості. Сформоване мільйонами кроків турботи.
Ніхто нікуди не йде.
І тоді я дуже чітко розумію:
Росія не переможе нас силою, не зруйнує нас ракетами. Але може перемогти підступом. Мікроскопічний вірус. Думкою. Сприйняттям. Емоцією.
Якщо їм вдасться змусити нас думати певним чином, відчувати певним чином, сприймати певним чином – тоді у них є шанс перемогти.
Яка ж це думка-вірус?
Що все руйнується. Що все розсипається. Що все зроблено з піску.
Що твій сусід – ворог. Що "нагорі" – лише зрадники. І "внизу". І через дорогу. Словом, що ми – картковий будинок.
Інформація і пропаганда – не просто зброя. Вона є більш потужною зброєю, ніж звичайна. Мета інформаційної війни – не ввести в оману і не говорити неправду. Її мета – змусити ворога думати так, як ти хочеш. Діяти так, як ти хочеш. Тобто: позбавити його власної волі.
Воля – ключове слово української культури. Адже це і свобода, і воля, і воля оволодіти своїми волями і волею інших.
Росія не може перемогти нас. Але вона може запустити вірус, через який ми переможемо самі себе. Через який ми надішлемо свою волю проти самих себе.
Так було в нашій історії не один раз. Пора нарешті навчитися на власних помилках.